Раїса Борищук віддала 40 років роботі завклубом у рідних Великих Мацевичах

За період роботи в клубі  Раїса Василівна зуміла підняти культосвітню роботу села на високий рівень і брати участь в районних та обласних  оглядах художньої самодіяльності. Сьогодні наша історія про те, як для клубу  у Мацевичах знайшлася господиня на 40 років – не задля «красного слівця», а як приклад  самовідданості своїй професії на користь людям та громаді.

Старше покоління і досі вважає: робота на одному місці свідчить про те, що людина користується авторитетом та повагою у колег. І, справді, поваги – не лише від колег, але й від сусідів, друзів, знайомих, односельців Раїсі Василівні не позичати. І, хоч зараз за кілька днів на порозі 70-річного ювілею у жінки чимало клопотів, та чи не найбільше вона чекає у гості, окрім дітей та онуків, своїх колежанок, з котрими пліч-о-пліч не лише співали, танцювали…. З розповіді ювілярки стає зрозумілим, що робота радянського культпрацівника була дещо відмінною від сучасної сільської клубної культури.

Після школи закінчила педагогічні курси вихователя дошкільних закладів, працювала в Раштівці кілька років, аж поки сусід, що працював у клубі, виїзджаючи з села, взяв мене на свою заміну. Саме так я стала завідуючою Великомацевицького Будинку культури. Скажу відверто – мені це сподобалося, до вчителювання я не повернулась. У 1971 році прийняла клуб. Для себе особисто прийшлося і вчитися цій роботі і вчити інших. А, насправді, у цьому вирі життя до клубу молодь горнулась – організовували концерти, вистави ожили на сцені і скільки всього було – щотижня вечори відпочинку, КВК, обжинки, переджнив’я, свято Молоді і Красуня села, кожного року – День села, а ще – традиційні, тематичні, святкові… А скільки було колективів – старші жінки – хор «Ланка», агітбригада, колектив «Мацев’яночка», «Калинонька», танцювальний, драматичний, художнього читання, вокальний хлопчачий, зараз усіх і не згадаю. Не лише діти шкільного віку були учасниками колективів. До клубу ходили цілими сім’ями. Для сімейного колективу писалися 20-хвилинні спеціальні блочні сценарії – із піснями, сценками, танцювальними елементами. А скільки паперу на ті сценарії йшло – писалося, переписувалося, додавалося, скасовувалося. Завжди серйозно підходили до роботи з декораціями, старались та намагались виготовити щось власними силами – та схоже до справжнього, скільки збиралося різноманітних атрибутів культурницької роботи – всього не згадати та не перелічити. До усіх сімейних свят, особливо поважних ювілеїв, чи золотих весіль ми підходили креативно, хотілося про людину і для людини написати щось особливе, гарно поздоровити, щоб у серці струнки зазвучали. От, так і працювалося. Але, окрім наших прямих обов’язків, ми виконували всі вказівки – які завгодно, а їх було вдосталь і повсякчас – хто буряки полоти – це ми, хто картоплі збирати, перебирати – це ми, худобу переписувати, яйця збирати (ставились плани, хто зі старших мене зрозуміє), підкошували полеглі покоси, тобто усе, що було для колгоспу на той момент потрібно – усе виконували.

У Будинку культури було 4 працівники – завідуюча, художній керівник, бібліотекар та технічний працівник. Насправді, завжди усе робилось толокою. Різати дрова – усі разом, білити клуб – усі разом, вкинути вугілля – усі разом – були згуртовані, кожен переймався спільними проблемами – жіночки, на руки вправні, до роботи бралися охоче, тому й все було вчасно і весело, із завзяттям та охотою. Та ще й утримувати Будинок культури потрібно було у належному стані. Стеля у залі не один десяток років «спокою не давала», її своїми силами підбивали, підкидали, тягнули з дому якісь «дилі», мішали глину із соломою – було усе.

Осінньої пори працівники культури, за тиждень, будуть відзначати своє професійне свято, осінньої пори 1-го листопада наша поважна ювілярка буде зустрічати гостей у своїй затишній оселі, осінньої пори розпочиналась у 1971 році нелегка доріжечка сільського культпрацівника – молоденької Раїси, у вересні – майже 10 років тому – пішла на пенсію, віддала свою любиму роботу молодим. А те, що так їй на життєвій дорозі, видно, було долею написано, зрозуміла, коли серцем «приросла» до улюбленої справи і зараз, як на душі занадто тихо, можна трохи поспівати, все одно ніхто не почує. А на День народження з’їдуться і будуть вітати і співати, і ми хочемо привітати – многих літ побажати.

Галузь культури у селах так часто тримається на ентузіастах. Пересвідчуюсь, що так було і так є. Мацевчанам пощастило.

Тетяна ОМЕЛЯНЮК

Подальше читання

Податкова інформує

Забезпечення платниками добровільного дотримання вимог податкового законодавства , законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та законодавства...

Листопад 2021
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930 
%d bloggers like this: