Свідчення про голод мешканців сіл Зеленці, Партинці, Мальки, Губча

Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів. У ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 роках. Наймасштабніший був у 1932–1933 роках. Саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Жертвами цього Голодомору в Україні стали щонайменше 3,9 мільйона людей.

Упродовж тривалого часу ті, хто пережили голод, мовчали про пекельну муки в холодних пограбованих хатах. Пережитий страх так сильно уп’явся в них жалом, що майже зітер із пам’яті страшні картини щохвилинних смертей і людоїдства. Але пам’ять вбити в заглушити неможливо! Вона однаково знайде вихід до світу, до людей, до безсмертя.

На прикладі свідчень мешканців кільках сіл Старокостянтинівщини, наданих завідувачкою клубу села Мальки Оксаною Носатовою і зібраних її колегами, спом’янімо тих, хто пережили Великий Голод.

*******

«… Ой людоньки, голод це таке лихо, що страшно й пригадати!»

 Адже тоді свідомість людини затьмарює одне бажання-їсти. Тобто це вже тваринний інстинкт, але чи  в праві ми сьогодні осуджувати людину, яка лишилась розуму у цьому страшному бажанні наїстися.

…. Була у нас в селі така історія говорить моя співрозмовниця ( моя бабуся Надія Діївна Герасимчук с. Зеленці, нині покійна). Жили старший батько, дочка з чоловіком та дітьми. Ось дочка і вирішила, що батько для них лишній рот. Вже пожив на світі, а свою сім’ю треба врятувати. Вирішила дочка вигнати зі своєї убогої оселі рідного батька. А батько і не опирався, він цілком підтримував дочку, що вони молоді їм вижити потрібно. Пішов старий до лісу назбирав отруйних грибів, став їх їсти сирими і заснув. Проспав два дні і дві ночі, проснувся ніби й нічого не було.

Дочка з зятем просили прощення в старого батька. А ті гриби збирали у лісі і їли їх сирими і смаженими, це були ніби мухомори  зате їстівні. Їх назвали «сироїжками». Так сім’я змогла вижити в голод. Дід прожив майже 95 років і ніколи навіть не хворів.

Про цей випадок в селі говорили тільки пошепки, адже відцуратись рідного батька, це – гріх. Бідну жінку ніхто не осуджував. Адже тоді ніхто не відав, що творив. Просто система була спрямована на винищення українського селянства.

*********

( моя співрозмовниця Салайчук Ніна Тимофіївна 1926 р.н. ,нині покійна с. Мальки)

… Якось з бідою та голодом дожили до літа 1933 р. Як зараз говорять, кому не було смерті , той вижив. Але літо також було голодним.

Проте ми навчились готувати їжу з «підручних матеріалів».

 Для випічки хліба рвали в річці горозу і сушили коріння. Коли коріння висихало його можна було легко змолоти у жорнах на муку. Мука виходила  біла-біла наче пшенична. Тільки хліб був наче дерев’яний і гіркуватий на смак.

 Проте їли його і ще горози тієї не можна було захопити. Борщ варили з води та листя лободи. Ой, а як вдавалось назбирати равликів, то це було ціле свято. Їх парили окропом, витягували з черепашин цвяхом та пекли в горщику в печі. Виходила справжня смаженина. Зараз навіть пишуть, що є ферми з вирощення равликів і їх подають у ресторанах. Отже,  ми ще у голод королівську страву споживали.

********

Розповідь Січкар Тетяни Олексіївни( зі слів її матері  Лікори Янчук)

Страшне горе прийшло в сім’ю Олекси і Лікори Янчук, які проживали в с. Партинці

 У їхній сім’ї було 10 дітей і кожен просив хліба. Батьківські поля наливалися колосом , а їхні діти пухли та вмирали  від голоду. Краялось серце у матері від крику дітей, які просили їсти. А сільські активісти охороняли поля, не давали зірвати ані колосочка. На плач і прохання ніхто не звертав уваги. Кожен день у селі вмирали один за одним люди.

Голодомор забрав життя вісьмох дітей Янчуків. Найстаршій було 19, а найменшій 1,5 року.

Згорьований і опухлий від голоду  батько ледве майстрував домовини своїй дитині. А в хаті від горя плакала мати. Адже вже друга дитина прощалася з життям. Страшна голодна смерть бродила по селу.  Лікора та Олексій Янчуки трималися за волосинку.

Варили лободу, цвіт глоду. Старшим донькам вдалося крадькома назбирати колосків. Лікорі вдалося виміняти мисочку лушпайок з картоплі. Посадивши їх, в неї жила надія на те, що вони виростуть і вона матиме хоч пару днів з чого варити дітям істи. Гіркі сльози лилися в неї. Коли в осінь змушена була віддати картоплини – картоплини її надії – яких було не так багатою, бо були обкладені налогами.       

******

Крещенко Ганна  Михайлівна 1932 р.н. с. Губча

У 33-му році в хаті бідували усі, ходила баба Степа. То там просила, то там просила та й вже впала зовсім… Лягла з краю печі почала вмирати з голоду. То я пішла з мамою туди, мама до неї вилізла, туди, де вона лежала, попрощалася з нею і вмерла. І все.

Батьки так жили саме, як я! Вже ноги були попухші і все, й нічого не було, одна вода в хаті! Як жили, що було! Нічого не було! Перед 33-м роком то було все в нас – і коні були, і свині були, свиня з поросятками була, і раптово все зникло. Та й вмирали люди! По двох в одній ямі закопували. На возику бабу й діда сільські везли на возику й разом в одну яму кинули без труни й без нічого! Де хто на дорозі йде, впаде, вмре, таке було, то я ще пам’ятаю трошки…

Дівчина по-сусідськи була, була мати й було ще дівчата і вона з своєю сестрою йшла в ліс, думала, хоч жменю ягід, вже ягоди були, ззісти. Прийшла до ліса, померла, і ця сестра її листочками прикрила і сама пішла ягід хоч жменю собі ззісти. Як ішла назад, то вже немає, вже хтось забрав та й ззів… Отаке було тоді!

Шо ми їли? Бур’яни всякі їли! Тоді  людей дуже багато померло! То ше в нас тоді була свиня з поросятами, бо думали купити корову. Раптом так зробилося , що свиню продали, й поросята, й телицю, а  на базар поїхали,  то вже за ті гроші нічого не можна було купити. В людей де в кого, може, шо було, ще куплю на базарі яку пампушку, та й проїли те все. Таке було життя. Ше наш дід і Надьчин дід тоже з голоду повмирали.

А худобу колгосп забрав. Віз, коні були. Борони, плуг, на току машина молотила. Свої були в трьох місцях поля, та й позвозить на тік батько нибожчик ці снопи, те й кінна машина молотила. Ми й ше один чоловік, в його два коні і в нас – два коні, те й молотила машина, було все! Забрали все в колгосп дочиста!

 Йшли добровільно в колгосп, а батько не хтів іти, бо шкода було коней, дуже гарні були, тільки розжилися на коні! Все забрали.  Та й баба пішла служити тоже на чужі села до чужих людей, і Марущин батько ,Павло, батько Крещенко Марії, двоюрідної моєї тітки.

А 47-й рік добре пам’ятаю. Робила голодна в колгоспі! Шо було? Батько прийшов з фронта – і нічого нема! Корову німці забрали. Я на бураках під лісом, а батько каже до мене: «Візьми  цю рубашку – що він з фронта приніс, в рубашці прийшов,- біжи в Гриців, може картоплика якого купиш», це в 47-му! Я сапу взяла, жінкам оддала, сама пішла в Гриців рубашку продала. Взяла 15 рублів! І купила 15 картопель. Принесла й голодна  і пішла назад на бураки з Грицева. Ще полола там. Ввечері прийшла додому, то терла мати на тертку в лушпайках картоплі,на кілька днів було крохмаль варити. Води і солі не було. Нічого. Ті зітре і всьо.

…У Зеленцях, Мальках, у Партинцях і Губчі встановили великі хрести на кладовищі з написом «1933» – свого часу таку ініціативу виявила сільська рада. Згодом у Губчі поставили біля сільської ради пам’ятник, що на фото, на спомин за всіма селянами,  замордованими голодом.

Подальше читання

Усе життя – у царині музики

Лариса Едуардівна Площинська – почесна громадянка міста Старокостянтинова, авторка та режисерка цілої низки культурно-мистецьких заходів...

П’ять питань про сімейного лікаря

Що входить у перелік безоплатних послуг у сімейного лікаря для пацієнта з декларацією? Пацієнти з декларацією можуть розраховувати отримати у свого...

Обстеження території громади

 Спеціалістами відділу з питань охорони, раціонального використання природних ресурсів та благоустрою виконавчого комітету міської ради з 17 по 21...

Адміністративний збір

Адміністративний збір за проведення реєстраційних дій та за надання інформації з Державного реєстру прав справляється у відповідному розмірі від...

Січень 2022
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
%d bloggers like this: