Інфекційні захворювання супроводжували людство протягом всієї історії. Жахливі епідемії нерідко спустошували цілі країни. Інфекції забирали безліч людських життів і люди змушені були шукати різні способи боротьби з ними. На сьогоднішній день саме вакцинація стала найбільш потужним і ефективним методом боротьби з інфекційними захворюваннями.
Імунізація (за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я) — це процес, завдяки якому людина набуває імунітет, або стає несприйнятливою до інфекційної хвороби, що зазвичай здійснюється шляхом введення вакцини.
Завдяки імунізації вдалося досягти глобальної ліквідації віспи, ліквідації поліомієліту в більшості країн світу та різко знизити захворюваність багатьма дитячими інфекціями.
Для досягнення та підтримки оптимального захисту від більшості вакцинокерованих інфекцій потрібно більше однієї дози вакцини. Кожна доза календаря щеплень призначена для створення або підтримки захисту. Пропуск або затримка введення будь-якої дози збільшує ризик зараження та ускладненого перебігу захворювання.
Вакцинокеровані інфекції – це інфекційні захворювання, яким можна запобігти шляхом імунізації. Вакцини стимулюють власну імунну систему організму до захисту людини від відповідної інфекційної хвороби. Результатом щеплення є формування специфічного післявакцинального імунітету.
Окрім обов’язкових, існують рекомендовані щеплення, які активно застосовуються у світі для попередження таких захворювань, як пневмококова інфекція, менінгіт, ротавірусний гастроентерит, грип, вітряна віспа, гепатит А, папіломавірусна інфекція, жовта лихоманка тощо. Їх часто роблять за епідемічними показаннями та для виїзду за кордон в країни, ендемічно не благополучні з цих інфекцій.
Міністерство охорони здоровʼя ініціює зміни до Національного календаря профілактичних щеплень, які будуть впроваджені з 2026 року. Серед новацій, довкола яких зараз триває громадське обговорення:
- впровадження вакцинації проти вірусу папіломи людини (ВПЛ);
- зміна вакцини для щеплення проти поліомієліту;
- зміни до графіку вакцинації проти кору, туберкульозу та гепатиту В.
З іншого боку негативно впливає на рівень охоплення вакцинацією ще й недостатня обізнаність населення з питань безпечності вакцинації.
Серед людей поширена думка, що щеплення викликають тяжкі ускладнення. Однак ризик розвитку важкої реакції на введення сучасної вакцини мізерно малий і незрівнянний з тими реакціями та наслідками, які можуть виникнути в результаті природної зустрічі зі збудником захворювання. Крім того існує твердження: «Краще перехворіти і придбати імунітет природним шляхом ніж робити щеплення».
Це докорінно неправильно, адже ніколи не можна знати наперед, наскільки важко буде протікати захворювання, які будуть наслідки після перенесеного захворювання. А наслідки можуть виявлятися і через багато років.
Як приклад подолання масової епідемії – інфекційне захворювання дифтерія.
Дифтері́я (англ. diphtheria) — гостре антропонозне інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання збудника, яке характеризується ураженням ротоглотки та дихальних шляхів, рідше шкіри, з розвитком фібринозного (дифтеритичного) запалення в місці проникнення збудника, а також токсичним ураженням серцево-судинної й нервової систем, нирок.
Імунізація, що проводилася з 1930-х років, дозволила до середини 1970-х років практично ліквідувати дифтерію у багатьох країнах. З кінця 1980-х років спалахнула епідемія дифтерії, яка охопила переважно республіки колишнього СРСР, сплеск захворюваності припав на російську федерацію та Україну. Особливістю даної епідемії було значне переважання серед захворілих дорослого населення над дитячим.
Становище, що виникло з дифтерією, свідчить про те, що керовані інфекції залишаються підконтрольними лише за дотримання методів імунопрофілактики, порушення цього негайно призводить до активації епідеміологічного процесу. Через зменшення прошарку вакцинованих проти дифтерії в Україні спостерігалося у 2017 році невелике збільшення кількості захворілих. Станом на 2018 рік в Україні існувала загроза поширення захворювання серед населення через велику кількість невакцинованих громадян.
Дифтерійний збудник стійкий у навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту, в трупах зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип’ятінні й протягом 2—3 хвилин під дією звичайних дезінфікуючих засобів.
Профілактика специфічна
Включає планову вакцинацію і ревакцинацію населення, згідно Українського Національного календаря вакцинації. Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин (АКДП, АКДП-М, АД-М).
Профілактика неспецифічна
Передбачає своєчасне ізолювання хворих і носіїв токсигенних коринебактерій. Виписувати хворих потрібно після двократного негативного результату бактеріологічного дослідження слизу з ротоглотки. У закритих колективах після ізоляції хворого протягом 7 діб проводять термометрію та огляд контактних осіб, однократно проводять їм бактеріологічне дослідження.
Як особистий засіб профілактики, головну роль відіграє гігієна: звичайне миття рук протягом дня, провітрювання приміщення в офісах та вдома, протирання предметів, з якими могли взаємодіяти носії хвороби. А також за перших підозр на дифтерію, необхідно швидко звернутися до лікарів та не займатися самолікуванням.
Не відкладайте здоров’я на завтра! Вакцинуйтеся самі та вакцинуйте своїх дітей!
Анатолій ШВЕЦЬ, директор КНП «Старокостянтинівський ЦПМСД»
