Старокостянтинів… Для когось колиска роду. Для когось місто становлення. Для когось – цятка на карті з додаванням гідного звання “Місто-Герой”. Комусь – тимчасова локація, а комусь – місцина, в яку проростаєш корінням і живишся цією силою.
Сьогодні у своїй любові до міста над Случем освідчується уродженець Рівненщини, який ось уже 35-ть років є складовою життя Старокостянтинова – начальник 42 Гарнізонного будинку офіцерів, співак, майор Олександр Петрук.
35 років у Старокостянтинові – це більше, ніж ти прожив будь де: зростаючи вдома, чи коли здобував військову освіту. Що для тебе Старокостянтинів і хто – старокостянтинівці?
Так, Старокостянтинів став моєю другою домівкою після благословенної Рівненщини.
Є цікавий факт, народився я у родильному будинку міста Дубно, а опинився волею військової долі у Старокостянтинові. А тепер порівняйте герби цих міст. Упс …
Старокостянтинівці… То мої друзі і побратими. Тут вже й кумами обзавівся. Привітні та доброзичливі, якщо не махати їм перед носом комуняцьким прапором. Жарт, про всяк випадок …
Яким ти вперше побачив наше місто? Коли це було і за яких умов?
27 липня 1991 року вперше ступив на цю землю, тобто зійшов з автобуса на автовокзалі. Спекотненько тоді було. А я – по формі. Зупинився на ніч у готелі “Случ”, перевдягнувся і вийшов на вулицю. На лавочках, на тодішній “біржі” (зараз там “Дракон”), сиділи місцеві парубки. Пара-трійка фраз і ось вже мав спільних знайомих. До слова, у військовому училищі навчався з хлопцями зі Старокостянтинова, тож про “Старконівську мафію” був у курсі справи. Ще у Калінінграді (Кенігсберзі) знав, що таке “Старкон”, “Кавказ”, “Дика дівізія” тощо.
Випадок “обрав” для тебе місто. Але вибір родини, друзів, творчого поступу – твоя відповідальність. Розкажи про своїх найдорожчих людей.
Найдорожчі, звичайно ж – дружина та діти. Дружина родом з Морозівки, а три сини та донька народилися у Старокостянтинові. Однак, середній син Олексій досконало володіє однією з рівненських говірок. Такою, з твердим звуком “И”. Є такий акцентик …
Друзі … тут дилемка. Чи їх більше серед військових чи працівників культури, оскільки завжди поєднував службу з організацією дозвілля. Най буде 50х50. Творчий поступ? Та все воно якось у один кошик збиралось. Військо, культура, друзі.
Творча пісенна стезя – невід’ємна складова твого шляху. Як на терені Старокостянтинова формувався Олександр Петрук – творча особистість?
Творча стезя … А тут було легко. Я не мав конкурентів, бо … усіх перевів у ранг друзів та колег!!! Культурний бомонд міста сприйняв мене, “як свого”. Грав, співав, “катав” гумор, був ведучим заходів (еМСі), пробував себе у якості DJ-я. Загалом, старався встигати скрізь, бо у молоді роки творчість “перла”!!!
Чи творча я особистість? Та нехай люди скажуть … шо мені??? Отако буває, зранку себе не похвалиш, то цілий день, як обпльований ходиш!!!
Уже десяток років ти – волонтер Творчої сотні “Рух до перемоги”. Віднедвна – учасник фестивалю “Амбасадор дитинства”. Навіщо тобі потрібні такі колаборації?
Можна, я коротко? Участь у “Рух до Перемоги” – підтримка силовиків, підтримка сьогодення. Участь у “Амбасадорі Дитинства” – підтримка дітей, нашого майбутнього.
Усі ми, хто займається концертними програмами під час війни, періодично стикаємося з нерозумінням, або й нещадною критикою цього процесу. Треба бути відвертими, що переважно критикують цивільні, а не ті, до кого ми їздимо в шпиталі чи навчальні центри. Твій аргумент на користь пісні під час війни?
Скажу відверто – я не почув ЖОДНОГО слова докору від людей у пікселі за свою діяльність. Лише слова вдяки!!! А от від “диванних експертів” наслухався. Але зрозумів у спілкування з ними, що не варто втрачати час, щоб пояснити для мух те, що мед смачніший за лайно.
Пісня на війні? Згадайте фразу легендарного Маестро з фільму Леоніда Бикова “В бій ідуть лише “старики” і … буде вам щастя!!!
Якби не Старокостянтинів, то… Якби не армія, то… Якби не пісня, то… Якою могла б бути (чи плануєш, що буде) твоя альтернатива?
“Якщо хочеш розсмішити Бога, то поділись з ним своїми планами на майбутнє”.
Життя та час розставляють фігури та знаки на твоєму полі життя. Водночас вищі сили не вказують тобі шлях, а лише підштовхують у потрібному напрямку.
Якби не … на мою думку, я став тим, ким хотів, займаюсь улюбленим ремеслом, мрію про кращі часи для України, як можу – так наближаю Перемогу.
МИ ПЕРЕМОЖЕМО!!!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Фото: з архіву Олександра Петрука
